Шкільний булінг як соціально- психологічний феномен.
Діти та
підлітки є найбільш вразливою категорією, вони
соціалізуються, формують власну систему сприйняття світу, систему цінностей та
пріоритетів, навчаються різним моделям поведінки, і, на жаль, булінг стає однією
з таких моделей.
Булінг лише
в меншості випадків є фізичним насиллям, а більш розповсюдженим знущанням,яке
відбувається між дітьми, є вербальне приниження та різного роду образи, а також
виключення з референтної групи, неприйняття та ізоляція,розповсюдження
неправдивих чуток та інша поведінка, яка
тим чи іншим шляхом завдає шкоди
потерпілому. Усі ці різноманітні дії приводять до приниження потерпілого та
отримання кривдником задоволення від цього, і цикл насильства не обривається, а
лише набирає обертів. Це ще раз доводить необхідність зовнішнього втручання в
таке коло.
Булінг (від
англtobully — задиратися, знущатися, змушувати погрозами) — повторювані,
свідомі,навмисні та обдумані дії з наміром нашкодити, викликати страх шляхом
погрози подальшою агресією. Усі дії, попри
їх різноманіття, мають спільні риси:
1)
дисбаланс влади,
тобто кривдник та жертва обов’язково різні за соціальним статусом, фізичною чи
психологічною адаптованістю до середовища, різної статі, раси,
релігії,сексуальної орієнтації тощо;
2)
намір нашкодити, тобто
кривдник навмисно викликає емоційний або фізичний біль у потерпілого,
насолоджується спостерігаючи;
3) погроза
подальшої агресії, тобто кривдник і жертва розуміють, що це не перший і не
останній випадок знущання .
Суть булінгу
вбачають все-таки не в самій агресії або злості кривдника, а в презирстві,
зневазі — сильному почутті відрази до покірливого, того, хто ніби не заслуговує
на повагу. Це дозволяє кривдникам шкодити без почуття провини, співчуття чи
емпатії. Кривдник надає собі привілеї домінантності, контролю, права виключення
таізоляції жертв. Під поняття «булінг» не підпадають братерське суперництво
серед однолітків або імпульсивні
агресивні дії потерпілих у відповідь на напад кривдника, які за суттю є
спонтанні, недискримінаційні та з невизначеною жертвою.
З іншого боку,булінг не включає кримінальні
дії, які починалися як конфлікт та розвинулися, тобто серйозне фізичне
насильство, погрози такого насильства, напади зі зброєю, вандалізм та інше не є
булінгом.
Також значну
роль у процесі булінгу відіграють спостерігачі, яких за дослідженнями 88% від
усіх дітей: частина з них долучається до кривдника, інша, аудиторія, підбурює
його до подальшого знущання, і лише від 10 до 20% намагаються якось допомогти,
коли над кимось знущаються.
Види шкільного булінгу.
Види булінгу
можна об’єднати в групи вербального, фізичного та емоційного (соціального)
знущання, які часто поєднуються для більш сильного впливу.
70% знущань
відбувається вербально: принизливі обзивання, дошкуляння, жорстока критика,
плямування репутації, висміювання, агресивні зауваження, записки з погрозами
застосування насилля, поширення неправдивих обвинувачень, ворожих чуток та
пліток. Нажаль, кривдник часто залишається непоміченим та непокараним, однак
образи не залишаються безслідними для «об’єкта» приниження.
Фізичне насильство
найбільш помітне, однак складає
менше третини випадків булінгу (штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, ляпаси,
пошкодження та знищення одягу та особистих речей жертви, а також погляди,
жести, образливі рухи тіла та міміки обличчя).
Найскладніше зовні
помітити емоційне
(соціальне) знущання — систематичне
приниження почуття гідності потерпілого шляхом ігнорування, ізоляції, уникання, виключення.
Жертви
можуть і не знати про чутки, що про них
ходять, однак страждати від їх наслідків. Ці методи частіше використовуються дівчатами для навмисного
відчуження жертви або руйнування дружніх стосунків. Маніпуляції, залякування,
шантаж — це та зброя, яку застосовують до жертви з метою її соціального виключення. Кривдник витрачає
багато енергії для підтримки своєї позиції, статусу, влади, контролю і ніяк не
для побудови дружніх стосунків.
Необхідно
окремо виділити знущання на сексуальному та расистському підґрунті. Як свідчать
дослідження, 85% дівчат та 76% хлопців зазнають сексуального булінгу. Він
стосується процесу статевого дозрівання (випередження чи запізнення), сексуальної
орієнтації тощо та фактично поєднує в собі всі види булінгу: вербальні (погрози
сексуального насильства, жарти, принизливі коментарі щодо сексуальної
активності жертви), фізичні (торкання, обійми сексуального характеру, смикання
нижньої білизни, сексуальні напади) та емоційні приниження (поширення чуток,
написання поміток сексуального характеру, наприклад, в роздягальнях, вульгарні
жести та «сканування» тіла). Приниження, пов’язані з расою чи національністю,
існують в кліматі наявної дискримінації групи людей, де відмінності
сприймаються негативно, а принципи гуманної толерантної поведінки не вітаються.
Спочатку в дітей виникають стереотипи, узагальнені уявлення щодо груп з певними
особливостями, потім розвивається почуття щодо них — упередження, а далі —
дискримінація, безпосередня дія, яка принижуватиме того, стосовно кого існують
стереотипи та упередження.
Інтернет та
сучасні технології — вільний простір для кібер-булінгу. Діти створюють веб сторінки та сайти, де можуть вільно спілкуватися, коментувати,
ображаючи інших, поширювати плітки, фотографії особистого характеру та іншу
інформацію; також кривдники відсилають електронні листи та повідомлення своїм
жертвам, у яких їх всіляко принижують. У такому просторі не існує жодних
захисних для жертви бар’єрів — ані часових, ані просторових, тому швидко, лише
натисканням кнопки, образлива
інформація поширюється серед тисяч людей.
Опис учасників шкільного булінгу та їх типи.
У процесі
булінгу традиційно виділяють кривдника, жертву та спостерігачів.
Характеризуючи кривдника
як учасника процесу булінгу,
виділяють ряд типів поведінки:
1)Перший з
них: дитина зазвичай поводить себе в соціально прийнятний спосіб, піклується
про інших, має непогані успіхи в навчанні. Однак іноді поводиться непередбачувано,
нехарактерно, принижує інших учнів, хоча
й схильна бути відповідальною та піддається вихованню. Коли така дитина
дражниться, що частіше стосується дітей не з кола її друзів, то це схоже на
справляння враження на певних учнів.
2) Інший тип
кривдника: дитина приваблива, не відчуває браку матеріальних речей, має
непогані оцінки, друзів, гарні лідерські якості, але знущається з інших — ніби випадає зі звичайних
стереотипів. Це пояснюється тим, що не завжди враження про дитину співпадають з
тим, якою вона є насправді, адже багатьом дітям важко справлятися зі своїм
персональним розвитком та самоповагою, а тим паче з очікуваннями, що покладають
на них батьки та інші люди. Вони ніби
вдягають маску хороброї дитини.
3) Наступний
«статусний» тип кривдника проявляється у показовості булінгу, намаганні завжди
бути на «сцені», завоювати аудиторію спостерігачів, їхні лестощі та
підлабузництво. Вони поєднують різні види булінгу та вчиняють їх над у чомусь
слабкішими, молодшими або тими, кого так чи інакше недолюблюють. Вони вважають,
що їм надано права та повноваження для знущання, та почувають себе добре, поки
відчувають владу та перевагу над іншими.
4) Тип
кривдника «у повному озброєнні» має стійкі наміри чинити булінг, особливо в
разі відсутності сторонніх поглядів, у той же час намагається ввести в оману та
всіляко привабити інших, зокрема дорослих. Вони занурюють свої почуття
настільки глибоко, що самим їм стає важко їх ідентифікувати. Досить часто добре
розуміють стан іншої людини та
вміють користуватися цим,
помічають вразливі сторони потенційної жертви.
5) І останній
тип: імпульсивно-агресивні
кривдники, які мають слабкі соціальні навички, абсолютно непередбачувані,
агресивні реакції навіть на слабку провокативну поведінку, звинувачують інших,
а головне, часто мають проблеми у розвитку, зокрема зі здатністю до навчання.
У сучасній
літературі також розрізняють два типи групи, у які об’єднуються кривдники:
1) Перший —
це група друзів, які колективно поводяться так, як ніколи б не поводилися поодинці,
стосовно тих, кого вони хочуть виключити або зробити «цапом-відбувайлом». Вони
усвідомлюють свій негативний вплив на потерпілого та біль, що йому завдають.
2)
Другий тип — це «банда кривдників», яка
є стратегічним об’єднанням задля досягнення влади, контролю, підкорення
та переваги. Вступаючи в групу на початку для почуття поваги та захисту, потім
учасники стають настільки прив’язаними до групи, що нехтують власним життям та
потребами, не помічають усіх наслідків своїх дій.
Виділяють
кілька типів жертв залежно від реакції на булінг. По-перше, пасивна жертва,
схвильована та незахищена, реагує на знущання плачем, відступає, уникає
кривдника, стає «тихою», а така її реакція фактично є винагородою для
кривдника, тому цикл насильства продовжується. Вважається, що переважна
кількість жертв належить саме до цього типу. По-друге, «провокативна» жертва:
вона викликає роздратування, привертає увагу кривдників і однолітків, досягає певного контролю над
ситуацією, реагує з проявами як агресивності, так і стурбованості, схвильованості, вона більш
схильна протистояти булінгу, у той час як пасивна жертва уникає або
погоджується зі своїми нападниками. Обидва типи менш здатні контролювати свої
емоції та сповіщають кривдників про те, що можуть стати легкими «мішенями».
Дослідники також виділяють і хронічних
жертв булінгу, які зазнають знущання кілька разів на тиждень, їх 6–10% від
дітей шкільного віку. Вони схильні повертатися до кривдників задля продовження
встановленого зв’язку, що ініціює новий
цикл насилля. Хронічні жертви залишаються такими навіть у разі зміни школи,
місця проживання, а також часто приходять до самогубства як єдиного можливого
варіанту вирішення ситуації, що склалася.
Деякі дослідники виділяють також жертв-кривдників і підкреслюють у них більшу порівняно з іншими жертвами чи кривдниками вірогідність
ментального зриву та проблем у розвитку.
Залежно від
ступеня прихильності до кривдника виділяють такі типи груп спостерігачів
(починаючи з найбільш наближеного до нього):
1) група, наближена до кривдника: послідовники
(активно беруть участь у булінгу, але не починають його) — прихильники, пасивні
кривдники (підтримують знущання, але не беруть активної участі) — пасивні
прихильники, потенційні кривдники (полюбляють спостерігати за булінгом, але не
показують відкритої підтримки);
2) група
задіяних спостерігачів («це не моя справа») не залучається до жодної сторони,
не проявляє ані підтримки, ані схвалення;
3) групі
потенційних захисників булінг не подобається, і вони вважають, що мають його
спинити, але не роблять нічого;
4) група
захисників жертви обурена знущанням та допомагає або намагається допомогти
потерпілому.
Список
використаних джерел
ПАМ’ЯТКА
«КРОКИ ВЗАЄМОДІЇ ПЕДАГОГА З УЧНЕМ»
Крок 1.
Об’єктивний опис поведінки дитини
Це означає уміння:
ü Збирати та точно формулювати факти.
ü Уникати суб’єктивних оцінок.
ü Складати конкретний, а не загальний опис того, де, коли, як часто та що
конкретно робив учень. Слова: «завжди», «ніколи», «нічого», «весь час» не
можуть фігурувати в об’єктивному описі поведінки.
Крок 2.
Розуміння мотиву «поганої» поведінки
Порушник дисципліни не усвідомлює. Що за цим порушенням стоїть одна із чотирьох
цілей:
·
привернення уваги;
·
бажання влади;
·
помста;
·
уникання невдачі.
Привернення
уваги – деякі учні обирають «погану поведінку», щоб отримати особливу
увагу вчителя. Вони весь час хочуть бути у центрі уваги, тим самим не даючи
учителю проводити урок, а дітям – розуміти вчителя.
Бажання влади– деякі учні «погано» ведуть
себе, тому що для них важливо бути головним. Вони намагаються встановити свою
владу над учителем, над усім класом. Своєю поведінкою вони фактично кажуть: «Ти
мені нічого не зробиш» та руйнують тим самим встановлений класний порядок.
Помста. Для деяких учнів
головною метою їх присутності у класі стає помста за реальну або надуману
образу. Мститися вони можуть як учителеві, так і комусь із дітей або усьому
світові.
Уникання невдачі – деякі учні так
бояться повторити свою поразку, невдачу, що обирають стратегію нічого не
робити. Їм здається, що вони не відповідають вимогам учителів, батьків та своїм
власним надмірно завищеним вимогам. Вони мріють, щоб всі залишили їх у спокої,
та залишаються в ізоляції, неприступні та «непробивні» ніякими методичними
хитрощами педагога.
Крок 3.
Вибір техніки педагогічного втручання для екстреного припинення
«витівки» на уроці
Обираючи те чи інше
педагогічне втручання, пам’ятайте, що суть справжнього педагогічного впливу –
не покарання. Педагогічний вплив переслідує дві мети: зупинити неприйнятну
поведінку у той момент, коли вона має місце, та вплинути на вибір учнем більш
прийнятної поведінки у майбутньому.
Вплив повинен бути швидким (не означає імпульсивним, спонтанним, агресивним.
Має зупинити проступок тут і зараз) та правильним (враховує справжню ціль
«поганої» поведінки дитини див. Крок 2). Вплив повинен бути неминучим,
обов’язковим. Це означає, що учитель повинен видавати відповідну реакцію
щоразу, коли учень здійснив проступок.
Крок 4.
Розробка стратегії підтримки учня для підвищення його самооцінки
Самоповага школяра формується, коли він:
•
відчуває свою здатність у
навчальній діяльності (інтелектуальну);
•
вибудовує та підтримує
прийнятні стосунки з учителем та однокласниками або має хоча б якісь стосунки;
•
привносить свій особистий
вклад в життя класу то школи.
Змінивши свою традиційну поведінку підтримкою, учитель змінює свою установку
стосовно учня. Тепер він очікує від учня гарних вчинків та помічає його гарні
вчинки. Оскільки відношення педагога до учня стає позитивним, змінюється і
відношення учня до вчителя. Ріст його самоповаги приємно здивує вас; просто
дитина почне отримувати те, що їй необхідно, нормальними прийнятними способами.
Джерело:https://yandex.ua/search/?lr=960&msid=1490778453.85076.22872.15922&text
Комментариев нет:
Отправить комментарий